Дітей завжди виховувати треба
Cтаття про виховання дітей

Як на мене — це сьогодні актуальна тема, тому що час нині важкий, воєнний і можна сказати, що страшний. Адже росте невпевненість, тривога, біль, зневіра і байдужість… І від цього люди стають іншими, суспільство змінюється і не в кращий бік, а в гірший. Одні все тягнуть собі, гребуть, як курка під себе, щоб збагатитися, щасливіють на чужому горі; інші втрачають найнеобхідніше, а найгірше, коли втрачають найрідніших і найдорожчих людей. Такий сьогодні страшний час, в якому ми живемо вже скільки років і негатив поширюється, бо одні не можуть стримати свої негативні емоції і посилають їх на людей; інші байдуже за цим спостерігають і ніяк не реагують, бо їм однаковісінько; хтось робить невпевнені спроби хоч щось змінити, але це вже не дає вагомого результату… А в цей час ростуть діти, які всмоктують в себе, мов губка, настрої, звички, вчинки, людську поведінку, мову і звичаї… І теж стають байдужими або переймають все найгірше, бо і в сім’ях теж сьогодні поширюється злослів’я, негативна поведінка дорослих, ненормована лексика, прокльони і байдужість… Тому не дивно вже, що малі діти розмовляють з батьками матюками… І про яку культурну поведінку можна вести з цими дітьми мову? Де вони її навчаться, як скрізь одне і теж? Тому сьогодні в садочках, в школах та позашкільних закладах ми зобов’язані ввести уроки культури поведінки, на яких маємо вчити дітей українській народній культурі, якою вона була, бо сформована з давніх давен; розкривати духовний світ української нації, нашу чарівну спадщину, від якої ми відійшли сьогодні в силу обставин та не зрозуміло ще чого… І справді, не зрозуміло, чого в школі немає уроків культури поведінки? Чому в школі ми постійно не вчимо дітей бути добрими, мудрими, світлими, щирими, щедрими, небайдужими. Чому ми на постійній основі не вчимо дітей допомагати слабшим, співчувати іншим, чому не вчимо красиво і вишукано розмовляти, правильно спілкуватися з ровесниками і дорослими людьми, чому не заохочуємо дітей до високої культури? Я не скажу, що такий стан в усіх школах і всі вчителі відсторонились від цієї важливої теми, все ж є вчителі, які час від часу намагаються донести до дитячих сердець наше, світле, рідне, українське, але вже не всі і не всюди, на жаль. А от в ОСВІТІ вирішили, що такі уроки не потрібні, та й затратні для держави. А про те, що держава вже втрачає свою високу культуру, свою вікову ідентичність, свої традиції і перетворюється на «оркостан», бо зростає кількість байдужих і злих особин, які скоро переважать добрих і мудрих людей — це нормально? Це нормально, коли діти з батьками розмовляють матюками? Це нормально, коли в сім’ях процвітає насилля, байдужість і дітей не виховують, ні до чого не привчають, а ще й знущаються? То чому сьогодні ми повинні покладатися лише на сімейне виховання, якщо там немає ладу? Я впевнена, що уроки культури поведінки в школах на постійній основі принесуть свої плоди, хоч не відразу, а з часом, дадуть свої позитивні результати, бо діти хоч знатимуть, як треба себе поводити у цьому світі між людьми. Це важке, але дуже важливе питання і цього не можна оминати сьогодні, у цей складний для усіх нас час. Дітей треба виховувати добрими, світлими, інтелектуальними, позитивними, розумними і мудрими. Треба любити дітей, і ростити їх працьовитими, чесними, правдивими, сильними і сміливими. Бо що таке розум без виховання, без мудрості, терпеливості, без постійної праці? А ще необхідно ввести закон, який зобов’язує батьків правильно виховувати своїх дітей у сім’ї, а за невиконання своїх обов’язків, батьки повинні нести покарання. Тоді може люди протверезіють і почнуть жити по-людськи і думати про наслідки. Це лише мої думки, та я переконана, що школа — це світоч знань і виховання, школа несе у цей світ сонце любові і доброти, наповнює серця і душі дітей світлом, мудрістю і теплом.

З великою повагою до всіх вчителів, які працювали і сьогодні працюють з дітьми.