Як гарна мова, то душа здорова
Виховне заняття з розвитку мовлення у дітей
Бесіда з батьками про мову

Кожному з нас траплялося випадково чути розмови людей. Іноді вони спокійні та лагідні, тихі та приглушені, а якщо до вашого слуху і долітає якесь слово, то воно приємне та не викликає ніяких негативних емоцій, просто люди по-дружньому, по-доброму розмовляють між собою, та й годі... Проходиш мимо та й думаєш про щось своє, ніщо тебе не відволікає від своїх думок. Та іноді чуєш не просто розмови, а крик, лайку — це просто вибух емоцій на якійсь найвищій ноті негативної напруги… І стає страшно, що люди можуть дозволяти собі таке… І, щонайгірше, таке — не рідкість і не випадковість. Такі розмови чуєш часто між людьми, на жаль.... Звичайно, коли люди випили зайве, це ще якось можна пояснити тим, що вони вже не усвідомлюють того, що роблять під впливом випитого алкоголю. Але, коли так розмовляють люди цілком тверезі, то як пояснити те, що з їхніх вуст злітають цілі потоки брудної лайки, зневажливе ставлення не тільки до співрозмовника, але й до всіх навколишніх людей, які стали мимовільними свідками їхньої розмови? Як це може допускати людина, у якої є розум? То ж складається таке враження, що там немає ані розуму, ані совісті, ані норм суспільної поведінки, бо маючи хоч щось із цього, людина б ніколи не дозволила собі такої розмови. Та, на жаль, доводиться констатувати факт, що таке у нашому суспільстві є і це не поодинокі випадки, а вже стає нормою життя деяких людей. А чому? Чому так? Чому сьогодні молоді люди вживають нецензурну лайку і не соромляться цього? Чому, навіть діти, вживають такі брудні слова поруч з батьками, з дорослими людьми і їм не соромно, вони не червоніють, не ніяковіють, а вважають це за норму? Чому і батькам не соромно за поведінку своїх чад? А все тому, що в деяких родинах так уже повелося, що в них панує атмосфера ненависті, приниження, байдужості до всього… І навіть до того, якими виростуть їхні діти. А діти завжди поруч з батьками і чують їхні розмови, їхнє ставлення до навколишнього світу, до людей і виростають такими ж та ще й гіршими, а ніяк не кращими.

Та от тільки ні до чого доброго це не призводить, тому що такі розмови, такі слова, така поведінка — руйнує людину з середини, вбиває її потихеньку. А потім людина питає: «І за що це мені? Що я такого зробив?». А нічого… Нічого доброго ані собі, ані людям, тільки ніс зло у цей крихкий світ і руйнував і свою ауру і чужу… А нащо? З дитинства малу дитину мудрі батьки вчать говорити красиво і правильно. Так само в дитячому садочку і в школі вихователі і вчителі навчають говорити красиво і правильно, щоб дитина була розумною, доброю і здоровою. Створені тисячі книжок, енциклопедій, словників, довідників з яких дитина повинна вчитися розмовляти красиво і правильно, щоб збагачувала свою мову чарівними і добрими словами, щоб берегла свою душу від покручів і суржиків, від лихослів’я і поганих думок, адже кожна думка — матеріальна і кожне слово — теж матеріальне! То ж і не питайте, чого до вас приходять біди і нещастя, бо ви їх самі закликаєте своїми думками і словами, своїми необдуманими діями і заздрістю, лихослів’ям і образами, злістю, яка в вас накопичується від негативних думок. Але це якось не всім зрозуміло, тому що все частіше чуєш цю страшну мову дорослих, поруч з якими стоять їхні діти і теж чують ці лайливі слова а потім активно їх вживають у своїй мові. І так вона швидко поширюється, як ні одна наука в світі. Бо щоб чогось мудрого і розумного навчитися, то треба довгі роки навчання у школі, а от лихослів’я звучить на кожному кроці і засвоюється швидко, на підсвідомості, без затрат енергії і часу… І яка душа буде в такої людини, що там доброго оселиться, крім зла і ненависті? Але одні не хочуть прислухатись до мудрих порад, інші не вміють себе контролювати, а деякі мають і задоволення від такої мови, бо вважають себе сміливцями, які все можуть досягти, бо йдуть напролом. Особливо це стосується молодих людей і підлітків, які ще не мають життєвого досвіду і думають, що це так гарно і добре. І не задумуються над тим, що кожне таке слово несе негаразди для нього самого. Але ще молоді люди впевнені, що це не про них, а про когось іншого, а з ними буде все гаразд... То ж їм і випити хочеться, щоб відчути ейфорію, і наркотики попробувати, щоб пережити дурман, і слова-матюки триповерхові прокричати, щоб кожен побачив, який ти крутий, а результат не забариться, він обов’язково прийде розплатою за все, що накоїв. Тільки буде каяття, та не буде вороття, бо дай серцю волю, заведе в неволю. Про це наш мудрий народ завжди говорив і ці думки залишилися в прислів’ях та приказках, до яких іноді треба повертатися кожному з нас: і молодим, і старшим, а особливо дітям, які тільки розпочинають свій шлях у цьому складному сьогоденні.

Тому в цьому житті треба набиратися мудрості, розуму, хороших звичок, доброти у серці і сумління в душі, щоб свій вік прожити в гармонії зі світом, в красі і в благодаті, а не в митарствах і в біді. А все починається з думки і ось з того слова, яке ми випускаємо з себе, як горобця, якого вже не впіймати. Я переконана, що як гарна мова, то душа здорова. Розумна і мудра людина не дозволить собі вживати погані слова, різні страшні і чорні матюки, недоречні вигуки, крикливу інтонацію при розмові, погані думки в своїй голові, заздрість і зло, а буде нести у світ доброту і ласку, тепло своєї душі, щиру думку, світлі і сонячні слова, щоб заповнити весь простір навколо себе магією доброти і любові, щастя і радості. Бо тільки з добротою у серці можна жити праведно і щасливо, тільки зі світлою совістю, з чистим сумлінням людина може досягти певних висот і прожити свій вік, як ЛЮДИНА! Тому кожному з нас треба прагнути вершин досконалості. І хоч світ дуже складний, але ж ми у ньому люди і нам жити на цій святій землі, де ще стільки зла і темені, які ми самі ж і творимо. То ж і роботи в кожного з нас дуже багато… А всяку роботу треба починати з себе, зі свого «Я». Може, навіть, кардинально змінити свої погляди і своє життя, щоб досягти світлої долі. Тому і почнімо з себе. Припиніть в одну мить вживати погані слова, матюки, перестаньте заздрити чужим успіхам і людському добру, адже кожне добро і кожен успіх приходить не сам по собі, а дістається наполегливою працею, прагненням щось робити, чогось у життя досягти. І людина працює над собою, старається, затрачає багато сил та енергії, витрачає на це багато свого часу, щось приносить в жертву. А ви? Чого хочете ви? Подумайте і сплануйте все те, чого хочете досягти. Прикладіть свої зусилля, вміння, розум, терпіння, наполегливість. І у вас вийде ще набагато краще ніж у інших… А може навіть геніально! Але, щоб усе це відбулось — треба працювати, наполегливо, самовіддано, чесно… Всім вам ще з початкової школи відомий приклад Тараса Шевченка, нашого геніального художника і поета… А пригадайте, який це був складний час, які умови життя були в людей, в яких умовах він зростав, що любив робити, до чого прагнув… Це не придуманий казковий герой, а реальна людина, яка колись у дуже важкі часи жила на цій землі і прагнула чогось досягти у своєму житті. І в нього не було багатих батьків, які б віддали його до вчитися грамоти, не було за що його віддати і до художника, щоб розвинув його здібності. У цієї дитини було напівголодне дитинство, але ще було і невимовне бажання навчитися грамоти і художнього мистецтва. І ця дитина-сирота самостійно пройшла надскладний шлях становлення, щоб досягти своєї бажаної мрії. А що ми бачимо сьогодні? Віддають своє чадо до музичної школи , а воно не хоче і пропускає уроки, за які батьки платять гроші, віддають своє бездарне дитя в художню школу, а воно вже не хоче малювати, бо не цікаво, віддають на все, що можливе, а воно не хоче, не хоче… А що дитина хоче? А нічого — гратися на дорогому смартфоні, лежати, їсти і спати… І що далі з нього виросте? От і йде це «Нідочого» на вулицю і там матюкається, вбиває, грабує, бо нічого іншого воно і не вміє, і не хоче, а от розбій — це ж цікаво, адреналін зашкалює! А у нього ж були батьки… Правда їм теж нічого не хотілося, бо щоб виховати свою дитину хорошою людиною, то батькам треба прикласти дуже-дуже багато зусиль, потратити силу-силенну нервів, свого власного часу, свого спокою… А їм цього не хочеться. Якщо батьки дуже багаті, то наймають няньок, щоб за їхніми дітьми дивилися, і щоб було з кого спитати за невдачі і вилити на ньому свою злість; а якщо не дуже багаті, то пускають все на самоплив, як Бог дасть… І тільки ті мами і тата, які самовіддано виховують своїх дітей правильно, чесно, які є самі хорошим прикладом для дітей, які своїм дітям віддають не дорогі речі і гроші, ні, а своє тепло, свою любов, свій час, ласку, щирість і щедрість своєї душі… Тільки у тих батьків виростають хороші діти, які потім будуть віддавати свою любов і своє тепло своїм дорогим батькам. Це свята істина, про яку треба пам’ятати всім батькам і старшим учням, які через кілька років теж можуть стати вже батьками… Дітям вашим треба в першу чергу ваша батьківська любов, тепло; батьківська мудрість і розуміння; спілкування на рівних і чесне обговорення всіх проблем; ваша порада і розрада, ваш житейський досвід і приклад; ваше батьківське слово «так» чи «ні», а не дорогі іграшки та гроші, які діти ще не навчилися цінувати, бо ще не вміють заробити «свого карбованця». А дітей треба привчати до того, щоб вони вчилися самі заробляти гроші на свої потреби і забаганки, щоб вміли цінувати працю своїх батьків. Хтось мені зі сміхом заперечить, що їхнім дітям цього не треба, бо вони ні в чому не мають потреба, все у них є. Ну, що ж, Бог вам суддя. Але на моє глибоке переконання багатство — це ще не показник благородства. Головне у дітей виховати мудрість і розум, бажання здобувати в житті знання і вміння, бо те і друге за плечима не носити, це найлегша і найнеобхідніша ноша. А ще дуже добре, коли в людській душі є доброта, щирість і щедрість. От тоді людина стає ще й благородною, душею багатою!

А всяке виховання починається зі слова. Бо як гарна мова, то душа здорова.

То ж кожна людина, яка себе поважає, повинна задуматись над тим, як вона розмовляє, які вживає у мові слова, яке враження справляє на інших людей і як про неї подумають ті, хто поруч з нею іде. Це дуже важливо, адже ми живемо в людському суспільстві і без людей нам не обійтись. То ж хочеться щоб поруч з нами були добрі і щирі люди, це дуже важливо в житті, хто з нами спілкується і як, що несе у цей світ кожна людина. Адже недаремно народне прислів’я каже: «З ким поведешся, того і наберешся». Тому хочеться, щоб поруч з нами були хороші і теплі, щирі і привітні люди. Усі ми недосконалі, але всі повинні працювати над собою, прагнути до досконалості, заради добра і миру, заради щастя на Землі, заради того, щоб всі були щасливі, спокійні. Тому то і треба дуже звертати увагу на кожне сказане слово, зважати на кожну думку, яка промайнула в голові, щоб всі думки були світлі і добрі, а слова щирі і виважені, правильні і мудрі. Тільки тоді життя налагодиться і потече так, як і треба в гармонійному суспільстві. І запам’ятайте на все життя!

Як гарна мова, то душа здорова!

Піклуйтеся, люди, про свою мову і про свою душу!