Роздуми про дітей і сучасну школу
Cтаття

Я майже пів століття пропрацювала в школі з дітьми 6—10 років. Це надзвичайно цікавий вік дітей, адже саме в цьому віці діти дуже добре сприймають і засвоюють навчальний матеріал, тут формується і закріплюється їхня поведінка і життєві цінності. Тому дуже важливо в початковій школі закласти міцний фундамент початкових знань, на якому будуть формуватися знання з інших предметів. Адже найголовніше навчити дітей читати, писати, дати основи математики і культури поведінки… Без цього, як не крути, а подальшого повноцінного розвитку і формування особистості не буде. Так раніше і було, тож українці вважалися дуже розумною нацією, бо у дітей щодня (6 днів на тиждень) були письмо, читання, математика, на яких діти читали, переказували, мислили, запам’ятовували, думали і самі вчилися працювати, переборювати труднощі, ставити запитання, йти до своєї цілі. І зараз мені почнуть закидати, що я вже стара, що діти сьогодні не такі, що психологія вчить берегти дитячу психіку і так далі. І я з деякими закидами цілком погоджуюсь, а саме з тим, що я справді вже стара, маю 80 років (але при цьому ще маю ясний розум, вмію творити і чітко мислити); погоджуюсь, на жаль і з тим, що сьогодні діти — НЕ ТАКІ. Справді, сьогодні діти інші, не такі, як були. А тепер я поставлю вам запитання! А чому діти стали зовсім інші? І, на превеликий жаль, не кращі, а гірші. Чи не ми з вами їх зробили такими? А давайте поміркуємо і розберемося… Нас, малих, привчали з самого маленьку до праці, до книжки, до творчості… Батьки нам казали: «Краще мала робота, ніж велике безділля», «Бджола мала, а й та працює», «Хочеш рибку з’їсти, треба в воду лізти», «Хто не працює, той не їсть», «Хочеш їсти калачі, не сиди на печі», «Без труда нема плода»… І це втокмачували в голову, як тільки дитя спиналося на ноги… І вчили всьому: прибирати в хаті, двір підмести, поскладати іграшки, зібрати зошити і книжки, свій одяг, вчили шити і вишивати, слідкувати за собою і всьому-всьому корисному для життя. Батьки ставили завдання, а діти повинні були обов’язково їх виконувати. Тут дитина і починала розуміти, що вона має право гратися, розважатися, але на ній лежить і обов’язок — виконати завдання, яке перед дитиною ставили батьки… Дитина починала усвідомлювати, що вона має не лише певні права, але на неї покладені і обов’язки, які вона змушена виконувати! І от вже формувалася ДИСЦИПЛІНА! А це надважливо у формуванні дитячого характеру. А сьогодні???

Батьки були зацікавлені у тому, щоб їхні діти були розумними, добрими, працьовитими, мудрими, тому малих дітей вчили читати, малювати, вітатися з людьми, ставити питання і відповідати на них правильно і культурно… У сім’ях вечорами велися розмови з дітьми, їм батьки багато чого читали, розказували про свою родину, про життя і про культуру, з дітьми батьки співали пісні і виконували спільно якусь роботу. Дітям часто ставили такі питання, над якими діти задумувалися і знаходили свої відповіді, над яким всі разом міркували, як правильніше буде поступити… А сьогодні???

І це були традиції української сім’ї, мир і лад, про які народне прислів’я каже: «Нащо й ліпший клад, коли в сім’ї лад!», «Живуть між собою, як риба з водою», тож дітей у сім’ї вчили бути сумлінними, добрими, поважати старших, турбуватися про інших… «Годуй діда на печі, бо й сам там будеш»… Всі найвищі цінності закладалися у сім’ї, йшли від старшого покоління до молодшого і передавались, як найбільша спадщина. Про дітей думали, як про спадкоємців, носіїв культурної спадщини, а тому старалися передати все найкраще — свої звичаї, культуру, пісню і мову, а тому в сім’ї ніхто не злословив, а дітей наказували за погане слово чи осуд людей, вживали десятки прислів’їв, щоб діти не ганьбилися, бо вважали, що «Добре ім’я — найкраще багатство», «Все добре переймай, а зла уникай», « З ким поведешся, того й наберешся», «Хто не чинить лихого, тому не страшно нічого», «Пильнуй свого носа, а не чужого проса» і т. д. А сьогодні???

І це можна продовжувати далі і далі, щоб нарешті стало зрозуміло чому наші діти НЕ ТАКІ, ЯК РАНІШЕ… Тож батькам треба задуматись і створити в сім’ї справді лад, культурний осередок, такий затишок, до якого б діти прихилилися душею, бо там, де в сім’ї лад, ростуть діти зовсім інші — працьовиті, розумні, мудрі, добрі і здорові сьогодні, як і колись.

А зараз про школу! Сьогодні в ній потрібні радикальні зміни, бо в школі дітей потрібно вчити всьому і основам наук, і культурі поведінки, і основам моралі… І не казати, що п’ять днів на тиждень читання, письма і математики — це багато, а таки вчити дітей читати, писати і розв’язувати задачі, бо діти повинні вирости наполегливими, працездатними, розумними!!! Я згадую, як колишні діти ходили до школи не завжди до сита наївшись, не завжди тепло вдягнені і обуті, в прохолодні класи, але вчились, старались, пересилювали іноді себе і тим гартували в собі силу волі! Силу волі!!! А вона просто необхідна, щоб досягти успіхів у житті. А сьогодні діти ситі, одягнені і взуті по найвищій моді, вчаться в комфортних і затишних класах… А в голові сумбур, бо все їм не цікаво, все не так і школа не така, і вчителі не такі, і друзів вони вибирають по «татовій кишені», і насміхаються над іншими без стида і совісті… Тому в школі повинна бути ДИСЦИПЛІНА, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ І БАТЬКІВ за свої слова і вчинки, саме в школі сьогодні дітей потрібно привчати до порядку, до людяності, поваги до інших, до культури і до роботи… От, а зараз подумайте, чому японці, китайці такі розумні, чому у них розвиток науки і техніки на небувалій висоті? А тому, що зі школи, з молодших і до випускних класів їх привчає ШКОЛА до роботи, до дисципліни, до поваги, чемності, до всього найкращого і не допускає ніяких вольностей. Бо дитині треба повсякденна увага, робота, тренування, любов і тепло. А любов — це не те, що ви дитину закидаєте іграшками, ґаджетами, солодощами, щоб не капризувала і мовчала або будете потурати її забаганкам у школі, щоб вона робила, що заманеться, ні! Справжня любов — це виховання, навчання, праця, дисципліна, постійне переборювання труднощів, долання нових висот і своїх амбіцій. Це дуже складна робота, але вона повинна проводитись систематично, як в сім’ї, так і в школі від першого до останнього класу, бо діти — це не іграшка, з якою ми бавимося до певного часу… Дитина — це частина суспільства, це завтрашній день нашої країни, а тому на сім’ї, на школі і на всіх нас лежить велика відповідальність за виховання дітей. Кожен урок у школі повинен нести триєдину мету — це навчання, розвиток і виховання. Кожне оповідання, казка, легенда, притча, прислів’я та приказка повинні виховувати і розвивати дитину, збагачувати її розум новими знаннями, заставляти мислити, спонукати до вирішення проблем, шукати вихід з ситуації, розвивати самостійність і мудрість. Тому в школах треба докорінно міняти сьогоднішні програми (НУШ і їй подібні), а використати найкращі (Інтелект України та інші мудрі і перевірені) і працювати наполегливо і натхненно, взявши за основу вічну народну мудрість, яка захована в народних прислів’ях і працювати всім до сьомого поту, щоб народ український не пас задніх, а був перший, найкращий, найрозумніший, добрий та людяний, гостинний і світлий, яким він і був усі віки… А доброта, мудрість, працьовитість, розум, людяність — це наше, рідне, українське, традиційне і близьке серцю. Тому погодьтеся, що дитину треба починати виховувати і вчити, поки вона ще поперек лавки лежить, бо далі буде пізно. «Чого не навчивсь Івась, того Іван знати вже не буде» — ось яка мудрість захована у кількох словах… Тут і виховної бесіди проводити не треба, бо й так все зрозуміло…

От і зараз хтось усміхнеться єхидно і скаже, що все це вже не актуально, бо скоро людину замінить ШІ… Тож фізична праця не буде потрібна, на зміну людині прийдуть роботи і різна інша розумна техніка… А людині не треба буде напружувати ні силу, ні розум, бо все замінять роботи… Ага… Все може бути… А якою буде людина? Ну, може «генієм» без розуму, адже є ШІ, тож розум не треба розвивати; без сили, бо є роботи і силу теж розвивати не треба… А ким буде людина??? Кавуном, який лежить і набирає вагу? Уже сьогодні ми бачимо, якими слабенькими і немічними стають діти, які весь час проводять з ґаджетами і не бігають, на граються, не говорять, не спілкуються, бо не вміють… А от матюкатися вміють, хоч ще й читати не навчилися… І що???