Чесність, порядність

Чесність, порядність... Що це таке? «Але це вже кожна дитина знає!» — скажете ви. Говорити правду — це чесно. Не кривдити менших або слабших за себе — це також чесно. Не брати того, що тобі не належить — це теж чесно і порядно. Допомагати тим, хто цього потребує — чесно і порядно.

Але це ще не все. Поняття честі і порядності набагато глибші, вони повинні жити в людині, в її душі, стати переконанням, щоб ніколи перед людиною не стояло питання — робити це чи ні, якщо це чесно і порядно. Змалечку кожен із вас, діти, повинен засвоїти норми поведінки і моралі, за якими має жити в людському суспільстві. Це для того, щоб жити з усіма в мирі і злагоді, почуватися завжди комфортно і затишно, щоб не гризло вас сумління, не мучила совість. І хоч виховати себе таким не завжди легко, але кожна людина повинна прагнути до того, щоб стати такою у житті, бо з чесними і порядними людьми всім добре, безпечно, спокійно. Це — надійні люди.

Ти також хочеш бути надійною людиною, щоб усім з тобою було добре, чи не так? Звичайно, чому ж ні! Але щоб вирости такою людиною, треба змалечку багато знати, вчитись переборювати в собі лінь, недбальство, брехливість, заздрість, зажерливість і багато всього негативного, що може з’являтися у твоєму характері. І де воно тільки береться, — не раз думаєш ти. Чому тобі раптом стане так заздрісно, що хтось із твоїх однокласників все може, а ти ні? І ти враз подумав, що б йому таке зробити, аби він перестав усе знати, ну хоч би забув колись... Твоя голова починає гарячково працювати над тим, що б таке зробити?

Ось тут і зупинись, подумки накажи сам собі: «Не смій цього робити! Не смій навіть думати про таке! Це нечесно і непорядно!» Подихай рівніше і всю свою енергію спрямуй на те, щоб і собі знати багато. Це всім доступно, лише прожени від себе лінь, вона тобі не дає зробити з себе розумну і шановану людину. Ти ж подумай і зрозумій одне: щоб багато знати, треба дуже багато читати, цікавитись книжками, багато часу просидіти над ними, щоб зрозуміти і запам’ятати те, що там написано. Ось у той час, як ти ганяєш на подвір’ї консервну банку або бігаєш навколо будинку з палкою, той хлопчик чи дівчинка сидить, занурившись у книжку, і наповнює свою голову знаннями. То чому б і тобі не сісти і не почитати, щоб бути розумним, багато знати? І не треба буде нікому заздрити! Якщо ти зупинив себе і не дозволив розгулятися своїй фантазії, а сів за книжку, пересилив себе, прогнав лінь, то ти вчинив чесно та порядно і щодо себе, і щодо тієї людини, якій щось недобре хотів зробити, правда? Отже, ти вже на правильному шляху. Тепер ходімо далі у наших міркуваннях.

— Хто любить складати конструктори?

— Хто з вас любить гратись у комп’ютерні ігри?

— Чи хто любить майструвати сам щось цікаве?

— А як ви думаєте, діти, зробити якусь річ своїми руками — це корисно для дитини чи ні? Доведіть свої міркування.

Ось ви дивитеся на дітей, а у них яких тільки іграшок нема! Якої тільки техніки: і комп’ютери, і телевізори, і різні- різні конструктори... А в когось такого і близько нема. І раптом у нього виникає підступна думка: нехай у тих дітей все це зламається! Ну, й що? їм нове куплять, а в його серці оселиться чорна заздрість, яка буде його точити і точити, як черв’як дерево. Кому від того стане гірше? Звичайно, заздріснику, бо ростиме він тепер із заздрістю в серці і вже не буде у нього тієї радості, що колись.

Не треба заздрити! Краще придивитись до себе і прислухатися, може, в нього є щось таке, чого нема в інших? Може, у нього є до чогось хист, талант, якісь здібності? Випробувати себе, спробувати щось робити! Адже не в усіх батьків однакові можливості. Одні мають змогу купити дорогі речі, а інші — ні. То чого дивитись і заздрити? Це ж чиїсь батьки заробили і купили своїй дитині дорогі речі. А ви ще малі, ви всього не можете так, як дорослі. Тому зараз вчіться, гартуйте себе, а як виростете, то все матимете, якщо постараєтеся і працюватимете у поті чола. Життя у кожного своє, кожен має пройти на цій землі свій шлях, тому ніколи не заздріть іншим, бо ви ще не знаєте, що пережити доведеться тим, кому ти сьогодні так заздриш. А всі люди проходять через певні випробування: хтось проходить через бідність, хтось — через багатство, інші через хвороби, а ще інші — через владу. Головне — завжди залишатися ЛЮДИНОЮ! Не зламатись, не опуститись, не дати себе розтоптати. Це головне у житті.

Я пригадую своє дитинство. І завжди спливає у пам’яті один хлопчик, який ріс без батька, бо його батько не повернувся з війни. А було їх у мами троє: два хлопчики і дівчинка. Дуже бідно вони жили, мама ледве зводила кінці з кінцями, люди допомагали, хто чим міг, бо й у самих не густо було добра. Та найбільшим добром у тій родині була велика любов одне до одного. Вони жили дуже дружно. У тій хаті завжди було надзвичайно чисто, прибрано, а на білій скатертині з весни до пізньої осені стояли букети польових квітів. Коли білим снігом вкривалася земля, то на столі стояла засушена трава і безсмертники у скляній вазі. І нам завжди усім хотілось приходити в ту родину, бо там був мир, спокій, затишок. Хлопчик, який ріс у цій сім’ї, мав золоті руки, він умів, здавалось, усе на світі! З кусочків дерева, фанери він виготовляв чарівні рухливі іграшки, на які ми дивились з великим захопленням. Він ніколи нікому не заздрив і його мудрості дивувалися дорослі. Хлопчина придивлявся до роботи майстрів, переймав у них майстерність, розпитував, спостерігав і, коли виріс, то рівного йому не було, він умів усе на світі.

Придивіться до себе, у кожного з вас є до чогось талант, а його треба розвивати, щоб знати, на що ви здатні. Ось так!

— А тепер скажіть мені, що ви найбільше любите майструвати чи робити?

— Хто вже виявив у себе якісь здібності, щось таке, що завжди хочеться робити і завжди все виходить добре?

Отож рушаймо далі. Брати чуже — це не тільки нечесно і непорядно, це вже злочин, який карається законом. Адже ви розумієте, що кожна людина наживає своє добро тяжкою працею. І раптом якась людина все це забирає, як свою власність. Хто таке може стерпіти? Крадіїв ніхто не любить, їх зневажають, їх карають. І правильно. Кожен повинен заробляти собі на прожиття чесною працею.

Хіба люблять брехунів? Звичайно ж, ні! Ну, хто, скажи, любитиме тебе, якщо у твоїх словах нема правди? Ти ненадійна людина, тобі не можна довіряти, ти можеш підвести будь-кого. Краще чесно сказати правду, якою б вона не була, бо, як мовить народ, брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся. Та й повертатися тоді буде нікуди, тебе зневажатимуть люди. Ось така слава брехунам. «Гарно пише, та брехнею дише», — кажуть про таких.

Є ще й такі люди, які, як кажуть, в очі лисицею, а поза очі — вовчицею. Одне говорять, а інше роблять. Ведуть подвійну гру. Як же це нечесно і непорядно. Такій людині теж не можна довіряти, тому що вона підступна. Гадюку як не грій, вона все одно вкусить. Таких зневажають в народі! Про них такі прислів’я склали, що прочитаєш їх, аж мурашки поза спиною. «Підлеслива людина, як гадюка під квітами» або: «Бійся цапа спереду, коня ззаду, а хитрої людини — з усіх боків», «Янгольський голосок, а чортова думка». Ось так про них кажуть, така про них слава.

Чи вони вам подобаються? Доведіть, чому так робити погано.

Наведіть приклади, якщо знаєте такі. А самі ви ніколи так не чинили?

Стежте за собою, щоб про вас так не казали. Просто завжди з усіма треба бути чесними. І вам буде легко, бо нікого ви не скривдили, нікому не збрехали, нікого не образили. Бо образливе слово, як гострий меч, воно глибоко ранить. Тому завжди думайте, що і як ви говорите, щоб не образити людину. «Шабля ранить голову, а слово — душу» або: «Вола в’яжуть мотуззям, а людину — словом». Ось як народ про це говорить. А ти, дитино, — маленька гілочка могутнього дерева життя рідного українського народу, будь мудрою і розумною, чесною і порядною. І тоді матимеш щастя і радість. Бо доброму скрізь добре, а щастя без розуму — дірява торбина.

Учень.