Є в осені щось справді незбагненне,
Коли приходить час такий чи мить —
Все незначне та суєтне, буденне
З душі, як жовтий лист сухий летить…
А ти — у небо! До своєї мрії!
Оновлений, освітлений, легкий…
І впасти не дають тобі надії,
І вітерець підтримує меткий…
Й краса осіння теж тебе гойдає,
І не дає вернутися назад…
А мрія аж у Всесвіт піднімає,
Для тебе раптом — всі планети в ряд!
Й тобі назустріч — щастя і натхнення,
Й удача щиро падає до ніг!
І незбагненне, світле одкровення
Приходить, ніби сонце, на поріг…
І диво це зробити осінь може
У найсвітлішу пору, гарну мить…
Як небо синє, радісне, погоже,
А жовте листя все летить… Летить…