О! Мово рідна — ти жива водиця,
Що вибивається з землі на білий світ.
Я хочу мовою зі світом поділиться,
Тому тебе я вчу з дитячих літ.
Ти назавжди поріднена з красою
І надзвичайна, краща поміж мов.
О мово! Я захоплююсь тобою
І віддаю тобі палку любов.
Ти невичерпна, як дзвінка криниця,
В якій живе натхнення і політ.
Як життєдайна хліба паляниця,
На рушникові вишитім лежить.
В тобі усе: і мрії наші світлі,
І задуми, що вічно кличуть вдаль.
Людські таланти, у тобі розквітлі,
Ти невмирущий, вічний наш ґрааль.
Що нам дає і силу, і натхнення,
Бо промінь сонця у тобі не згас.
У мові наше свято й повсякдення,
З тобою — українець кожен з нас.
У мові є лани широкополі,
Садів вишневих білосніжний цвіт.
Ліси синіють ген, на видноколі,
Чарує серце рідний дивосвіт.
В тобі легенда і повчальна казка,
Прислів’я мудрі, що всьому навчать.
І світла доброта, і щира ласка,
Й пісні народні, що у світ звучать.
Захоплююсь тобою, рідна мово!
Багатством слів, що у тобі струмить.
Встає над нами сонце малиново…
Є мова — Україна буде жить!