Я не знаю, що завтра буде
І що станеться вже за мить.
В світі цьому ми просто люди
І на землю прийшли, щоб жить.
Щоб радіти й шляхи долати,
По дорогах земних іти.
Щоб в думках в небеса літати
В дивовижні нові світи.
Не дано нам всього пізнати,
Не прийшла ще, мабуть, пора.
Треба тисячі літ здолати,
Щоб відкрилась нам знань гора…
Дуже шкода, що мало знаю,
А хотілося б знати — все!
Що шепочуть дерева в гаю,
І куди нас Земля несе…
Жаль, людина всього не може,
Дуже шкода, що знань нема.
І ніхто їй не допоможе,
Й намагатися щось — дарма…
Та думки не дають спокою,
Бо цікаво людині все.
Але час все біжить за водою
Й нас з собою удаль несе…
За коротке життя людині
Не пізнати цей дивосвіт.
Всі його чудеса й святині.
Лиш відчуєш душі політ
І безмежне бажання жити,
А життя вже іде на спад.
Ще б любити цей світ, творити,
Усьому б ще давати лад,
Ще ж недавно були ми в літі,
Але от вже сплели вінець.
Альфа є і Омега в світі,
Є початок всьому й кінець.