Такий в нас час, що важко планувати…
Під свист ракет, яке там майбуття?
Аби до сходу сонечка діждати…
Непередбачуване в нас життя…
Не знаєш чи побачиш на світанку
Знайому стежку і дзвінку росу…
А чи рідненьких стрінеш ще на ґанку
І оспіваєш чарівну красу?
Не можна знати, бо рашист вбиває
Усіх підряд і навіть немовля…
Усю країну нашу спопеляє…
Тож стогне, плаче матінка Земля.
І плачуть люди, бо душа страждає,
А щастя розлетілось на друзки…
Й коли війна закінчиться? Хто знає?
І що нам принесуть нові віки???
Ніхто не знає… Але треба жити
І рідну Україну зберегти…
Трудитись треба, мріяти, любити
Й наперекір усім — вперед іти…
Та як же важко. Це не передати!
Надія й віра в кут глухий зайшли…
Та треба підніматися, вставати…
Ми ж у віках нескорені були!
Тож віримо у нашу перемогу,
Вона нам сяє сонечком в путі.
Тому пройдемо ми важку дорогу,
Усі здолаєм труднощі в житті.
І будем жити!