І віку не проходить без війни,
Вона в людей все краще забирає…
Ідуть у безвість доньки і сини,
Усе найкраще у душі вмирає.
А нащо війни, коли є слова
І мудрість, щоб усе в житті рішити…
Як є любов і доброта жива,
Щоб мирно, тихо і по-людськи жити…
Жили б усі у радості й красі,
На щось прекрасне думку направляли…
А діти б бігли по ясній росі
Життю б раділи і пісень співали…
Та, що, як заздрість жити не дає,
А ненависть, аж очі виїдає…
Та ще підлота чорний морок в’є
І рани друга сіллю посипає…
Бо як війною на людей іти,
Які нічого злого не зробили?
Як їх вбивати, їх добро гребти
І витягати з них останні жили?
Ну, а Росія — це завжди війна
І ненависть, брехня і зло, розбої,
І бездуховність, вічна тупизна,
Росії не було в віках другої…
Вона завжди усім біду несе:
Війну, розруху, голод і пожежі,
У цілім світі найстрашніше все
Для всіх народів. І скажіть: де межі?