І знов тривога, знов сигнал тривоги…
Русня проклята українців б’є…
Сьогодні в нас такі складні дороги,
А ворог нашу кров, як воду п’є…
Немає ради і немає спину,
Бо ненависть їх серце розрива.
Колишній брат всадив нам ніж у спину
І рана все не гоїться… Жива…
Такі брати, що й ворогів не треба —
З живого знімуть шкуру залюбки…
І плаче світ, і стогне синє небо…
А горе стало схоже до ріки,
Що повноводна й все довкіл знімає
Й несе у бездну все, що в нас було…
Й коли кінець війні, ну, хто те знає?
Вона забрала щастя і тепло…
А ворог лізе й лізе, скаженіє,
Створив тут пекло на святій Землі…
А от війну скінчити він не вміє
І думає, що буде у кремлі
І правити, й хоч ще пів віку жити
Й народ мовчатиме, як і мовчав завжди…
Та цього виродка давно пора прибити,
Щоб стало менше горя і біди.