Душа, мов лебединий пух легка,
Вона до сонця, вгору підлітає…
Хоч вік давно уже не юнака…
Ви скажете — такого не буває,
Але ж це є! І люди є такі,
В яких душа прекрасна і мрійлива…
І люди ці, як в морі маяки…
Сьогодні стріти їх в житті — це диво.
Та люди ці несуть у світ тепло
І промінь сонця, що не загасає.
І хоч би як їм важко не було,
Від їх тепла все в світі воскресає
Й народжує проміння доброти
І щирості, що раптом забуяла.
І вже нема навколо темноти,
Й веселка в небі кольором заграла…
Бо не для себе лиш живуть вони,
А для людей, щоб врешті всі прозріли.
Й не шли у світ, неначе дикуни,
А людяними стати захотіли.
Це люди світла! В будь-які часи
Вони ведуть на чарівні дороги
Добра і сонця, мудрості й краси…
Дадуть поради і перестороги.
Прислухаймось й живімо так самі,
Пора нам душі сонцем воскресити,
Щоб не брести у заздрощах, в пітьмі,
А світло й мудро, з добротою жити.
Та, щоб душа легка, мов пух була,
Й могла до сонця в небеса летіти,
І до людей любов свою несла,
І сонечком могла для всіх світити.