І людям всім би жити не тужити
Дивлюсь на світ. Яка Земля красива!
В природі нашій різні чудеса!
То від туману вранці стане сива,
То на травичці випаде роса…
А скільки квітів! Не перелічити!
А скільки кольорів є на Землі!
А головне є місце всім, щоб жити!
Живуть же тут великі, і малі…
І людям всім би жити не тужити!
Та ні, ніяк! Вони ведуть війну…
Чарівний світ не вміють полюбити,
Красу не хочуть бачити земну.
На превеликий жаль, а так буває,
Духовний світ не вабить їх. О, ні!
За гроші один одного вбиває,
За тлінь якусь… І думаєш... Дурні?
Своє щось хоче кожен доказати,
Чи зверхність, чи якусь там правоту…
Ні! Не любов, не доброту віддати,
А ліпше догодити животу…
Або образити, принизити лукаво,
І тішитись й радіти звіддаля…
Добро гребти під себе досить жваво…
Тож думаєш: «Як носить їх Земля?»