По вікнах дощик стукотить, співає,
Похмурий ранок, але все ж — весна!
Все на землі поспішно розцвітає,
А жити людям не дає війна.
Ну, от і знов повітряна тривога,
Несе нам в Україну ворог зло.
Тяжка тепер у нас у всіх дорога.
З земельки пробивається зело…
Та спокою немає й на хвилину,
Вбиває ворог все, щоб не жило,
По нас гатить ракетами невпинно,
Щоб тут нічого більше не було.
Росія казиться, бо стільки в неї зброї,
Що цілий світ закидати б могла!
Та України не подужає малої,
Хоч сіє стільки лиха, горя, зла,
Що вистачить на цілі покоління:
Вбиває, мучить, нищить геть усе…
І наше випробовує терпіння.
Та Правда перемогу принесе.
І ми здобудемо всі волю і свободу,
Бо ми живемо на своїй землі!
І прийде щастя до мого народу,
І люттю захлинуться там, в кремлі!
Хай буде так! По-іншому й не буде!
Горіти вам у пеклі вороги!
А в Україні жити будуть люди,
Й не буде тут рашистської ноги.