Красі радію. Боже, як красиво
Усе цвіте і серце веселить.
Це літечко, земля насправді — диво!
І хочеться радіти, ввись летіть
В голубизну, де хмарки у блакиті,
Пливуть собі у неозору даль.
І для людини це чудові миті,
Бо все загорнуте в тепло, як в шаль.
І я іду між травами п’янкими,
Між квітами, що гарно так цвітуть.
І співами впиваюся чудними,
Що їх жучки й комашки видають…
І стільки щастя й радості у цьому,
Бо тут життя, це чудо із чудес!
Іду й радію літечку дзвінкому…
І потяг до краси в душі не щез,
А кожен раз все глибше поринаю
В красу природи — серце оживить…
І щастя більшого я для душі й не маю,
Як воля, сонце і небес блакить.