Який тривожний час, складні в нас долі…
Іде війна і спокою — ніде.
Лиш маки, наче кров у чистім полі,
А всюди смерть… По всіх стежках бреде…
Складає душі в латану торбину.
Їй вже й самій не сила їх тягти…
І падає сльоза на домовину,
А як дітей сьогодні вберегти…
Вони не будуть більше вже радіти,
Бо їх уже нема на цій землі…
Вони дорослі, та для мами — діти,
Які жили у щасті і в теплі…
Які раділи і пісні співали,
На крилах мрій летіли в небеса…
Усім навколо небо прихиляли,
І радувала їх серця краса.
Та їх нема, вони війною вбиті —
Цвіт нації скосили, мов траву…
Їх кров’ю всі поля у нас залиті,
І відбувається усе це наяву
У даний час, щоденно, в цю хвилину…
Так, кожну мить ідуть у небуття…
І як від смерті вберегти людину?
І як сьогодні захистить життя?
А ворог нищить все: міста і села,
Людей дорослих і дітей, усе…
Сьогодні пісня наша невесела,
Від вибухів ракет наш світ трясе…
О! Боже, зглянься, дай нам міці й сили.
Щоб вистояти ми в бою змогли
І рідну Україну захистили,
Та перемогу нашу здобули.