Іде війна… Несе біду повсюди.
Її причину й досі не збагну.
За що й чому повинні гинуть люди,
Чому сусід затіяв цю війну?
Жили ми мирно, мріяли, співали,
Отак, як вміли, так собі й жили.
Нікого і ніколи не займали,
І з цілим світом дружніми були.
Несли у світ добро і ласку щиру,
І ниву засівали навесні.
Ми прагнули добробуту та миру,
Війна не снилась і в страшному сні.
Але вона прийшла, підступна, злісна,
І ворог топче хліб, сади, поля.
Й обличчя у сусіда ненависне…
І від розпуки стогне вся земля.
Навіщо ви несете стільки горя,
І сліз гірких, і ненависть свою?
Землі вам мало, може мало моря?
Сади б садили у своїм краю…
Облагородили б свої поля і ниви —
Здоров’я б мали із води й роси…
Й тоді б, напевно, ви були щасливі
І стало б більше в світі цім краси,
І зацвіла б веселка серед неба,
Але Росія всім несе війну..
Яка причина? Що вам, люди, треба?
Цього я й досі серцем не збагну.
Недолюдки ви, зовсім ви не люди,
Ні доброти, ні совісті нема.
Ви сієте лиш ненависть повсюди,
У ваших душах — злоба і пітьма…