Іду пройдусь та осінню подишу,
Попробую повітрячка на смак.
А осінь пізня холодами дише
І вітерець посвистує... Дивак!

А я іду. Хоч вогко й прохолодно,
Та кличе квітів кольоровий цвіт.
Темніє рано, наче й неприродно,
Але так манить цей осінній світ.

Є щось терпке у осені й журливе,
Цей неповторний прілий аромат.
Верба схилилася над річкою тужливо
Стоїть в зажурі молоденький сад.

А вітерець посвистує грайливо,
Листочком грає, підкида весь час.
Іду і думаю, яке ж то й справді диво,
Що є цей світ, а в ньому — кожен з нас.