Сьогодні ми твердими маєм бути,
Неначе сталь й до перемоги йти.
Її ми маєм у бою здобути
І досягти найвищої мети.
Не можемо ми землю віддавати,
Не маєм права збайдужіти ми.
Нам треба власну волю відстояти,
Інакше ми не будемо людьми,
А просто стадом, що не має волі,
А під сопілку на погибель йде.
Чи як трава, що визріла у полі,
І скоро скосять, як пора прийде.
Ми — українці! Ми були сміливі,
Бо скільки того зла пережили.
Ми роботящі з вами, не ліниві,
Геройські гени в нас завжди були.
Чого сьогодні раптом збайдужіли,
А скільки зради у суспільстві є!
З нас вороги завжди тягнули жили,
І запроваджували щось своє.
Та все-таки ми волю відстояли,
Бо згуртував нас час в гарячі дні.
І от уже ми й незалежність мали,
Та от війна і знову дні сумні…