А літечко до фінішу прямує,
Хоч вдень ще навіть дуже гаряче.
Та ввечері вже сонечко сумує
І вранці прохолодно, не пече…
Та це ще літо! Небо голубіє,
А скільки квітів — просто дивина!
І в кожного живе в душі надія,
Що в нас уже закінчиться війна.
Бо скільки можна нищити, вбивати?
Живого ж місця на землі нема…
Прийшла пора вже ворога карати,
Щоб оркостан поглинула пітьма.
Бо не повинно зло владарювати,
А має бути добрість між людьми.
Любов людей повинна об’єднати.
Її у світ завжди несемо ми.
І запашний хлібець на рушникові,
І пісню щиру, і душі тепло…
І нашу мудрість ми несемо в слові,
Щоб людське серце від тепла цвіло.
А війни — зло! Їх не повинно бути!
Не йдіть вбивати у чужі краї…
Щоб потім серце не несло спокути,
В душі нехай співають солов’ї
Та сяє сонце, і живе надія,
Бо ж лише раз дається нам життя.
Тож хай веде всіх до вершини мрія
І в кожного з нас буде майбуття.