Світ став не той, не ті у ньому люди,
Бо дітям мудрості ми не передали.
І далі що? А далі гірше буде,
Бо від джерел своїх ми відійшли.
Знецінювали мову ми віками
Й набуті віковічністю знання.
Ішли в житті не нашими стежками,
Не думаючи, просто навмання.
І прагнути до волі перестали…
А, що та воля? Їсти й пити є…
Й традиції свої ми занедбали,
А молодь наша курить зілля й п’є.
Хтось думає, я від життя відстала…
Ні, не відстала. В цьому я права.
Я бачила це все і не мовчала…
Тож дивно, що і досі ще жива.
А зараз гірше, бо війна палає,
Найкращі гинуть, зрадників є тьма.
І майбуття тепер ніхто не знає,
А між зірками прогляда пітьма.
А Україну треба рятувати,
Від ворогів, що зараз всюди є.
І в пам’яті своїй закарбувати,
Що нам потрібне рідне і своє!
А не крупинки, зібрані зі світу,
Ми прагнули до знань віки усі.
І мали ми завжди свою освіту,
В піснях купались, як трава в росі.
Тож до джерел нам треба повертати
Бо там на дні лежать такі скарби!
І нам їх треба з глибини дістати
Та відновить без сумніву й журби.
І далі незалежно простувати
Та створювати гарне і нове.
Й ніколи чорних днів не забувати…
А час нехай за звичаєм пливе…