А в Україні підростають діти,
Які не знають мирного життя.
Вони не вміють гратися й радіти,
Їм жити не дає сирен виття.
Та хоч маленькі, знають вже багато:
Безпомилково знайдуть укриття…
Хоч і не бачили, яке буває свято…
Та знають, де уберегти життя…
І знають те, чого не треба знати
У їхнім віці, бо у нас війна…
Вже знають як тепер без мами, й тата,
Й чого бабуся в них завжди сумна…
А їм би світ чарівний пізнавати
І грітися в обіймах і в теплі…
І казку слухати, і квіти малювати,
Та жити в мирі на святій землі.
Та в нас війна гримить й не затихає,
Ці діти миру ще не бачили в житті…
І десь дитинка уві сні вмирає…
Такі в нас дні і ночі непрості.
Бо кат російський по містах стріляє
І хоче всіх позбавити життя.
Наш нищить світ, малих дітей вбиває
Без совісті й стида, без каяття…