А в нас весна квітуча та примхлива,
То сонце гляне, ну, а то сніжок.
А то проллється незвичайна злива,
То враз заграє вітерець в ріжок.
То пташка під віконцем заспіває
І квіти наче килим зацвітуть.
То небо хмарами нараз позатягає
Й дощі тихенькі уночі пройдуть…
Й усе б нічого — просто насолода,
Але війна, натішитись не дасть.
Бо під загрозою і воля, і свобода,
Тож насолоджуватись нині — зась.
Трагедії такі, що не збагнути…
Ні серденьком, ні розумом ніяк…
Дивуєшся, бо як так може бути?
Зробити міг таке убивця, маніяк…
А росіяни й справді маніяки,
Не одиничні, а усі підряд.
Вони солдати темряви і мряки,
По нас стріляє кожен час їх «град».
І мітять все отрутою смертельно,
Катують всіх — дорослих і дітей.
І над всіма знущаються пекельно,
Дотримуються путінських ідей —
Все знищити, країну зруйнувати,
І розстріляти в Україні все і всіх,
З землею всі міста у нас зрівняти…
Такий от Путін — збоченець і псих.