А десь у лісі в темені і в тиші
Цвіт папороті вогником мигтить.
Це ліс свою чарівну казку пише,
Тривожно небо уночі зорить.
А хтось іде, щоб цвіт той відшукати,
Хоч страх за кожним деревом стоїть…
Людина йде, щоб цвіт ясний зірвати
Й відчути насолоди дивну мить.
А ліс гуде і щось страшне шепоче,
Затримує і не пускає в путь…
Та хтось усе це подолати хоче,
І вічну квітку щастя роздобуть!
Ніхто не знає, чим усе скінчиться,
Бо ніч пророчить і біду, і страх…
Та мрія в когось все-таки здійсниться,
Бо спалахне та квіточка в руках
І неймовірне щастя хтось відчує,
Бо шлях до мрії він усе ж здолав!
Купальська ніч усім своє віщує…
Та хто із нас так палко не кохав,
Що все ж здолав усі путі-дороги
І квітку папороті він зірвати встиг.
Пройшов печалі, сум, свої тривоги,
А власне щастя пригорнути зміг.