А від дощу усе порозкисало.
Земля вже напилася, годі їй.
А хмарам все здається мало й мало.
То ж зупинися, дощику, не лий…
А дощ іде, спинятися не хоче,
Про щось співає тихо, про своє…
То зменшиться, то знову захлюпоче
І з силою новою враз поллє.
Не спиниться ніяк, січе дрібненько,
То стукотить добряче по вікні.
А то туман накотиться біленько
Тоді земля, мов у казковім сні.
А вранці знову дощик накрапає
І цілий день хлюпоче і січе.
І ввечері він спати не лягає,
Вночі сильніше стукотить іще…
Осінній дощ холодний накрапає…
Усе що не долив, додасть своє.
Не просто йде, про щось своє співає…
Бо в нього теж душа осіння є.