А до Нового року і не так багато…
Роблю сніжинки, прикрашаю дім.
Бо хочу, щоб було у хаті свято
Та щастя й радість поселились в нім.
Мене питають: «Прикрашаєш нащо?
Дорослі діти, внуки підросли…»
А я ніяк не припиню й нізащо…
Ну, й що? Вони в своє життя пішли
І теж ялинки наряджають гарно,
Й кладуть дарунки, як колись і я…
Тож все, що робиш, не минає марно,
В душі в нас те, що нам дала сім’я.
І от прикрашу дім й на серці свято,
Я кожен раз щось додаю нове.
І подумки до всіх лечу крилато,
А в серці добрий спогад оживе.
І я в своє дитинство поринаю,
У ті щасливі новорічні дні.
Своїх матусю й тата пригадаю
І дні святкові, радісні, ясні.
Як я Мороза-дідуся чекала
І звечора заснути не могла,
В шпаринку крізь фіранку виглядала,
Хоч і пора вже пізньою була…
Минуло все: свята й батьківська ласка,
Й нехитрі подарунки… Все пройшло.
А в серці залишилась щира казка
І татове та мамине тепло.