Вже день до вечора котитись починає,
Темніє небо, гаснуть небеса.
А дощ хлюпоче і не замовкає,
Та все одно в природі чудеса.
То десь вітрець з-за гілля випурхає,
Дихне в обличчя свіжістю умить.
А то дощем тебе всього вмиває,
І трохи сумно, і душа щемить.
А в небі темно, місяць не прогляне,
Бо хмари щільно-щільно затягли.
І де те літнє сонечко рум’яне?
Аби ж то все вернути ми могли…
Та ми не можемо нічого повернути,
Своє в природі має місце й час.
І цю погоду треба перебути,
Це випробовування кожного із нас.
Бо добре всім, як світить сонце ясне,
Як всюди щастя, радість і тепло…
Тоді життя для кожного прекрасне,
Як дощ плющить — тоді не повезло.