А дощ хлюпоче, йде і не вгаває
Я дощ боюсь сполохати словами,
Він розпочався і, нарешті, йде.
То ж хай це буде тільки поміж нами,
І не кажіть нікому і ніде.
Нехай поллє він землю, як потрібно,
Напоїть квіти, висохлі поля.
Бо це для всіх, для всіх живих потрібно,
Бо дуже спрагла матінка-земля.
Трава всихає без дощу, вмирає,
Дерева спраглі не дадуть плоди.
Ось кущик пожовтів і засихає…
Але, нарешті, дощ прийшов сюди…
Наповнить майже висохлу криницю,
Напоїть щедро-щедро все живе.
Город поллє, порадує землицю,
Усе розквітне й зразу оживе.
І я радію, хай він поливає,
Бо й річка висихати почала.
А дощ хлюпоче, йде і не вгаває,
Поділася кудись і спека зла…