А діти мріють

Сьогодні діти хочуть в тиші жити,
Без вибухів, сирен і бомб виття…
До школи мріють залюбки ходити,
Сидіти ж в хаті, то хіба життя?
Всі зараз мріють, щоб були уроки,
І вчителі із дітьми усіма!
Щоб гратись на перервах без мороки…
О! Як же шкода, що цього нема…
То карантини всім нам заважали,
А от тепер війна у нас в краю…
Яке раніше щастя діти мали —
Щоранку бігли у шкільну сім’ю.
Було там весело: училися, співали,
Читали вірші, бо ж були свята!
В рухливі ігри на перервах грали.
І кликала всіх неба висота..
Ну, а сьогодні школи розбомбили,
Лежить каміння чорне у дворі.
А там нас кликали удаль вітрила
Й світило щедро сонечко вгорі.
А там було в нас радості багато,
І сміху, й галасу, й чого лиш не було!
Лишився сум і спогади про свято
І про любов, та про людське тепло…
Лишились спогади, все розбомбили
І вже сюди не буде вороття…
На серці тугу й і рани залишили.
Ми з цим підемо в наше майбуття…
І б’ється думка пташкою тривожна,
Життя складне і надто непросте…
Хіба таке, скажіть, робити можна?
Дитинство вкрасти в діток золоте?
А діти мріють всі у мирі жити,
І щоб війни ніколи не було.
На крилах мрії в небеса летіти,
Відчути добрість, щастя і тепло…