А за вікном весь час дощить,
Вдалася осінь норовиста.
Порадувала лише мить,
Та й підійшла до падолиста.
І вже не буде золота,
Вітри пошарпали те злото.
Останнє листячко зліта
І падає в брудне болото.
А дощ все стукає в вікно,
Надворі затишку немає.
Немає сонечка давно,
Лиш сіра хмара нависає…
Жура навколо, сум пливе,
Розмито-сірий колір неба…
І спогад вдаль кудись зове,
Хоч повертатися й не треба.
Бо що було, то відгуло,
Ніщо не можна повернути…
Але в душі живе тепло
Й не хочеться його забути…