А зараз людям треба добре слово,
Бо всюди смерть, біда, війна і жах.
І не таке, що ронять випадково,
А щоб жило у душах, у серцях.
Щоб в ньому і палка любов звучала
Й сльоза бриніла тиха на очах,
І щоб душа у небеса злітала,
А не губилася далеко у лісах.
Тож людям треба слово поетичне,
Щоб піднесло когось у синю вись.
Щось дуже щире, ніжне і ліричне
І прошептало тихо: «Не журись!
Все буде добре і синок вернеться
І батько повернеться до дітей!
І кожен, хто пропав, таки знайдеться,
Не буде більше горя і смертей,
А перемога нам усім засяє
І прийде до оселі мир і лад.»
А свист ракети знову десь лунає
І спалює будинки, поле, сад…