Я квіточки ретельно розсадила,
Щоб їм жилося вільно на землі.
А ніч взяла й їх снігом притрусила,
Мабуть хотіла, щоб були в теплі,
Бо щось мороз узявся припікати,
Вони б замерзли, а під снігом — ні!
Під снігом квіти змушені лежати...
Були ж такі красиві і рясні...
Але нічого, сонечко пригріє,
І сніг розтане, наче й не було!
А кожна квітка знову заясніє,
Від сонечка пригорнеться тепло —
Все оживе і небо засиніє,
І заблищить на пелюстках роса.
І на душі в людини завесніє,
Бо всіх пригорне радість і краса!