А листопад листочки познімав
А листопад листочки познімав
З усіх дерев і кущики вже голі.
На небо чорні хмари позганяв…
Лишилась десь билиночка у полі,
А вітер ту билинку пригинав,
Крутив, вертів, але вона встояла.
Дивак-вітрець… Він навіть і не знав,
Що до життя билинка волю мала.
Та й час її ще, мабуть, не прийшов,
Й вона у небеса, нескорена, тяглася.
Тож вітер від билинки відійшов,
Ну, а вона до сонця потяглася,
Що визирнуло з-поміж чорних хмар
І освітило радістю простори.
Послало щастя і любові дар
В ліси, в поля та на річки і гори.