Всі люди різні. Я усіх сприймаю,
Такими точно, як вони завжди.
Когось судити — права я не маю,
Дотримуюсь закону: «Не суди!»
Тому шукаю щось хороше, світле,
Що може завалялось десь на дні
Й колись зійде, як сонечко розквітле,
Й настане свято, будуть гарні дні…
Бо ж хто там знає, як комусь живеться?
Чого душа темніє й зла стає?
Добро несіть, нехай лихе минеться,
І буде краще, аніж зараз є.
Я не суджу, у всіх своя дорога,
Випробування в кожного свої.
І негаразди, і біда, й тривога,
Свої чи кимсь нав’язані бої…
Життя складне… Тож різного буває…
Доріг не знає наперед ніхто.
От стежка поміж гір одна петляє,
А їх можливо буде навіть сто…
Яка веде до щастя? Можна взнати?
Яка до цілі може привести?
Тож про людей не треба пліткувати,
А лиш любов й добро до всіх нести…