А ми здобудем щастя в боротьбі

Ах, скільки раз усім ми пробачали
І кпини, й кривду, і страшну біду…
І навіть смерть близьких своїх прощали…
Про те якраз й розмову поведу…
Бо може досить всім усе прощати?
Тож крапку вже поставити пора!
Й нову дорогу у житті почати,
Щоб зло не заступило, як гора…
Вже досить зла і кривди, та знущання!
Ми — є народ! Так! Українці ми!
А у прощенні — нації згасання…
Росія ж не вважала нас людьми.
Доволі! Досить рабської покори!
На бій зі злом сьогодні ідемо!
Від ворогів звільняємо простори,
За волю, правду й честь ми стоїмо!
І бій наш праведний! За мир і за свободу,
За села рідні і міста, й поля!
За долю українського народу,
Бо Україна — рідна нам земля!
Й не віддамо її ми на поталу
Ніколи більше! Бачили вже все!
Від ворогів віками ми страждали,
Тепер усіх їх вітер хай несе
У ті краї, звідкіль вони пригнали
Гармати, танки й військо все своє…
Нікому жити ми не заважали,
Несли лиш мир, добро… Все так і є…
Та ворог хоче знищити країну
І весь народ, щоб навіть й не було…
Не має українця за людину,
А йде війною і несе нам зло…
Та досить, досить! Ми уже прозріли
Й не віддамо ні клаптика землі!
Рашистську суть ми добре зрозуміли!
Від злості захлинетесь ви в кремлі!
Й кінець вас жде, ординці навіжені!
Могилу викопали ви самі собі.
Помрете всі, неначе пси скажені,
А ми здобудем щастя в боротьбі.
Й щасливо станем жити й процвітати,
Відродимо традиції свої,
Ми будем мовою своєю розмовляти
І піснею звучатимуть гаї…