Іде війна. Повсюди смерть чигає:
Летять в будинки бомби і снаряд…
А Смерть собі і жертв не вибирає,
А косить, як траву, усіх підряд…
Їй не важливо хто — дорослі, діти,
Чи немовля, що лиш прийшло у світ…
Вона не вміє у житті радіти,
А лиш забрала душу і летить…
І не страждає, зовсім не страждає,
Їй байдуже, що там комусь болить…
Вона ж бездушна й серденька немає,
А лиш забрала душу і летить…
Летить собі. Куди — ніхто не знає,
Хоч людям на Землі хотілось жить.
Байдужа Смерть на всіх стежках чекає.
Й щоразу більш забрати норовить…
А ми так миру хочемо й любити,
Нести любов і доброту у світ…
У цій війні перемогти і жити,
І зустрічати в лісі первоцвіт…
А ми хотіли, щоб Земля, як казка
Нарешті стала для усіх людей…
Щоб процвітала людяність і ласка…
Й настав для щастя людства апогей…