А московіт з лиця землі стирає
Чернігів, Суми, Харків і Дніпро…
Малих дітей і їх батьків вбиває,
І нищить все, де ще жило добро,
Тепло і щирість, людяність і ласка,
Де сміх лунав і музика жила.
На ніч звучала дивовижна казка
Й було багато сонця і тепла.
І море щастя, радості і світла,
Багато мрій, ідей і майбуття…
Та вже нема нічого, мрія зникла,
Як чорна прірва в нас тепер життя.
Немає міст і сіл, немає дому
Й дороги бур’яном вже поросли…
Душа ж летить на стежечку знайому,
Де всі колись щасливими були.
А там лише руїни і розруха,
І плаче вітер, де було тепло…
Там від біди і зла така задуха,
Якої ще од віку не було…
Де люди щастя власне будували,
Сміялись і щасливими були.
Все в Україні орки зруйнували,
Вони нам горе й лихо принесли.
Якими ж треба нелюдами бути,
Щоб на сусідів із війною йти…
Щоб їх оселі звично грабанути
І стільки зла, та горя принести…