Дивлюсь у світ — земля у нас красива
І дивовижна, світла, чарівна.
То вечорами від туманів сива,
То ранками чудова, осяйна…
На що не глянеш — дивина та й годі!
Ліси і гори, ріки і поля…
Така приємна ніжність у природі,
Казкова просто вся моя земля.
А навесні — це неповторне диво!
Бо стільки звуків, радості, краси…
Вже мостять птахи гнізда галасливо
І ллються їх щасливі голоси.
Усі пісні їх сповнені любові,
В них стільки щастя, що межі нема…
А дні стоять теплесенькі й чудові,
І лиш вночі приходить чорна тьма,
Й то не надовго, бо життя вирує,
І прагне світла, сонця, щоб рости.
І на промінчик сонячний чатує,
Щоб з ним розмову гарну повести.
І темінь не витримує, тікає,
Бо навесні короткий час її.
А сонечко проміння посилає
І починають пісню солов’ї.