А нам би літом милуватись щиро,
А нам би слухати пташок пісні,
А нам би зараз затишку і миру
Щоб дні були чудові і ясні!
І ми були б щасливі, наче діти,
Усім би усміхалися завжди.
Бо й справді нам було б чого радіти,
Бо не було б ні горя, ні біди.
І ми б жили у тиші і в достатку,
У нас були б кватири і хати,
І ми б собі виходили на грядку,
Щасливі діти в нас могли б рости.
Вони б уміли гратися й стрибати,
Книжки читати і вінки плести.
І за синочком не ридала б мати,
І міг би син з матусею іти…
Бабуся внукам казочки б читала,
У поле волошкове їх вела.
Дівчаткам мама бантики б в’язала
І в нашім краю казочка б жила.
Та от не склалось, бо війна вирує.
Несе нам смерть, біду, страшні часи.
І поле кров’ю-маками квітує,
І чути всюди горя голоси…