А осінь вже летіти в вирій хоче,
Бо якось сумно стало надворі.
То дощик цілий божий день хлюпоче,
Кудлаті хмари скупчились вгорі,
То вітерець сердито повіває,
І голі віти аж донизу гне.
І пригорщами дощ в лице жбурляє,
Й не проглядає сонечко ясне.
І стало сумно, бо чому ж радіти,
Як жодна квітка в полі не цвіте?
Дерева тягнуть в небо голі віти,
Все спить, нічого більше не росте.
Ще зовсім трохи і зима прибуде
На білих конях, в білім кожушку.
І снігові тоді зрадіють люди,
Прибуде казка в білому сніжку.
А пізня осінь зовсім посіріла
І день коротший кожен раз стає.
Вона розгорне скоро сірі крила,
Й полине вдаль… Зробила вже своє.