Надія Красоткіна

Любов’ю все і ласкою зігріте,
А в небі надзвичайна голубінь.
Це в осінь плавно переходить літо,
А надворі і сонячно, й теплінь…
І ніби все так само, як раніше,
А вдень від спеки всі спішать у тінь.
Та ранок починається пізніше,
Йому неначе прокидатись лінь…
Та й сонце над Землею невисоко,
Хоч щедро припікає ще удень.
Чудово ще в цю дивну пору року,
Та вже нема тих сонячних пісень,
Що безтурботно влітку так звучали,
Та й вечір вже раніше йде на час.
Й співочі пташечки повідлітали,
А літо назавжди пішло від нас.
І зелень не яскрава, потускніла…
Та зовсім рідко десь листок пожовк…
А от трава від спеки пожовтіла
Й м’якенька стала зовсім, наче шовк…
Тепер вже осінь буде поруч з нами,
Нестиме тишу небу і полям…
Все малюватиме м’якими кольорами
І даруватиме красу величну нам.