Я хочу, щоб мене взяли за руки
Татусь і мама, як колись було.
І після довжелезної розлуки
Відчув я знову радість і тепло,
Обійми ніжні, щирі поцілунки,
І щастя, радість, злет у небеса.
А під ялинкою чарівні подарунки
Й навколо неймовірні чудеса.
Та це лиш мрія, що так серце гріє,
Бо тата й мами в мене вже нема.
Тож навіть згасла в серденьку надія,
І замість неї лиш сама пітьма
Й страшні розриви, гуркіт і пожежі
І смерть, що заглядає у вікно.
Біда і зло згубили власні межі
Та й не тримаються тих меж давно.
Бо йде війна, що днів тих не злічити,
Руйнує долі і людське життя.
І як нам далі в цьому світі жити?
Яке на нас чекає майбуття?
Бо вже і дому власного немає,
Та й рідної душі нема ніде…
А ворог знову по містах стріляє,
Літак ворожий в небесах гуде…
А сиріт в краю, просто не злічити…
Дітей без затишку і без тепла…
Немає більше їх кому любити,
Бо їхнє щастя й все війна взяла.