А скільки доброти в людини?
Напевно знати нам пора.
Чи, може, вже не модна нині
Ця категорія добра?

Чи всі ми дуже зачерствіли:
На все плювать, усе дарма.
Чи може просто озвіріли
І святості в душі нема?

Напевно так, всього всім мало,
І кричимо, і гребемо.
І замість слів зміїне жало —
І уві сні вже сичимо.

Традиції усі забуті,
А ще ж недавно все жило,
Ми щирі всі були й розкуті,
В серцях у нас було тепло.

Ми хлібом-сіллю зустрічали,
Гостинними завжди були.
Веселі всім пісні співали
І з добрим серденьком жили.

Були ми щирі українці —
Така про нас і слава йшла.
Давали радо всім гостинці,
Душа відкритою була.

О, земляки! Ви ж добрі люди,
Чи ж схаменутись не пора?
Бо завтра, може, пізно буде,
Якщо тепер нема добра!

В усіх у нас одна дорога,
Подайте ж руки — ми брати.
Душею поверніть до бога,
То, може, легше буде йти.

А то ми праведні словами,
Ну а на ділі хто ми є?
Хрести вдягли на шию з вами —
І кожен з горла рве своє.

І ще одне сказати мушу,
Щоб не було у серці зла.
Спасайте, люди, вашу душу,
Щоб чистою вона була.

І до людей любов плекайте,
І будьте щирими людьми.
Лиш чорту душу не продайте —
Бездушними всі станем ми.

Тоді не буде щастя й свята,
І згинуть радість і пісні,
І піде знову брат на брата,
Настане сум і чорні дні.

До сонця, люди, поверніться,
Не сльози хай блищать — роса!
Життю і світу усміхніться
І хай живе в душі краса!