Я згадую учительку свою,
Ту саму першу, що була, як мама.
Я перший раз поміж дітьми стою,
Мені незнана ще шкільна програма…
Та дуже вчитись хочеться мені,
Уміти і читати, і писати,
Співати добрі і дзвінкі пісні
І дивосвіт чарівний пізнавати…
Тож вчителька за руку повела
У світ казок, де все було прекрасно.
Я в школі, у книжках себе знайшла,
Бо там було все зрозуміло, ясно.
І так було усе моє життя,
Я завжди поверталася до школи.
Учительське в ній стріла майбуття
Й не жалкувала я про це ніколи.
Тож згадую учительку завжди,
Вона добру і мудрості нас вчила.
Пройшла через війну і час біди,
А нам, малим, дала чарівні крила.
Уклін доземний, вчителько моя.
Життя бува то гарне, то трагічне.
Та школа нам була — одна сім’я.
А слово вчитель — найрідніше, вічне!