Який наш світ сьогодні… Незбагненно…
Сміється сонечко — це березень цвіте.
Хтось творить радість для людей натхненно,
З землі нове насіннячко росте.
Бо це весна, природа оживає!
Скрізь стало більше світла і тепла.
Щодня новенька квітка зацвітає,
Ось синя проліска як гарно зацвіла…
Світліє світ, вбирається красою.
Ось і жучки на гілочці малі.
У світ приходить радість із весною,
А в небі пропливають журавлі…
Із вирію летять пташки додому,
До гнізд своїх, де виросли вони.
Летять в свій край, на стежечку знайому…
А тут у нас ще полум’я війни.
Й нема гніздечок, що колись мостили,
Бо й лісу вже немає і села…
А від польоту так стомились крила…
До рідних місць дорога їх вела…
Та лиш руїна й пустка їх зустріла,
А так хотілось у гніздо своє…
Але страшна війна усе розбила —
Лиш чорний попіл й сива туга є.
А треба жити… Треба всім нам жити!
Пташині знов знайти гніздо нове.
А людям треба волю воскресити
Та й думати живому про живе.
Вертатися до рідного порогу,
Все збудувати краще, як було.
Знайти у цім житті свою дорогу,
Щоб поселилось в домі в нас тепло.