А українці — дивовижні люди,
Вони із ласки, щирості й тепла,
Вони є в світі цілому, повсюди,
Бо доля у світи їх повела.
І не тому, що так вони хотіли,
Щоб врятувати рід свій і життя…
Це нас в усі часи кати губили
Без совісті та честі, й каяття…
То голодом нас нищили й морили,
То виганяли у чужі краї…
По всьому світу наші є могили,
Та не забули ми стежки свої,
Що нас вели від рідного порогу
У дивний світ й, що українці ми…
Тож ми долали надважку дорогу
І завжди залишалися людьми
Із щирим серцем та із добротою,
У наших душах — сонце золоте.
Ми з Богом в серці, з мудрістю святою,
У нашім серці доброта цвіте
І вільна воля ясним сонцем сяє,
Й народи чують чарівні пісні,
А наша мова силу набирає…
Тож дні в нас будуть сонячні й ясні.
Ми — українці! Ми такі — єдині!
Що через війни й бурі всі пройшли
І ще живемо праведно й донині…
Ми є і будемо, як і завжди були!