Які чудові, дивовижні ранки…
А спокій, що й листок не ворухне.
Над полем ніжні, чарівні серпанки,
А вітер спить і навіть не дихне.
Лиш хвилька в річці береги лоскоче,
Та десь зозуля голос подає.
Ще коник іноді в траві цвіркоче…
І в цьому щастя й вічне диво є!
Повсюди спокій й чисте світле небо,
Блакить така — очей не відвести!
От не війна б… Було б усе, як треба,
Усі б могли по цій красі іти…
А так — біда … Вже багатьох немає,
Без них встають світанки чарівні…
А людські душі сум та відчай крає,
Для них безликі ранки і сумні…
От був би мир, усі б красі раділи
І йшли б стрічати ранки чарівні…
Але ряди людські так поріділи,
Бо згинуло багато на війні…
А хочеться, щоб люди радість мали
І спокій, тишу, мир і дивину…
Щоб сонечко у спокої стрічали
Й не згадували більше про війну.