А хтось не любить віршів й не читає,
Бо що той вірш — малесеньке зерня…
Насправді вірш великий зміст ховає:
То він колючий, як ота стерня,
А то палахкотить, вогнем палає,
І кличе в бій, спинитись не дає…
То просто душу рве і розтинає.
Таке в нім почуття велике є.
То заспокоїть, поведе далеко
У спогади і у минулі дні,
Де ми дивились, як летять лелеки,
Де ми співали радісні пісні.
А то поверне в будні чи у свято,
В дитинство, в чисті роси на траві.
Де молоді й красиві мама й тато,
Де рідні та близькі усі живі…
Маленький вірш, а зміст який ховає…
У ньому правда і любов жива.
А хтось не любить віршів й не читає,
Бо думає, що вірш — пусті слова…