Нам треба всім нажитися, набутись,
Бо час такий… Урватись може все.
Один до одного нам треба пригорнутись,
Простити зайве слово, біль, усе…
І прихилитись, міцно пригорнутись,
Тепло відчути, що від серця йде.
І з діточками рідними набутись,
Хто знає, де ми будем завтра… Де?
Нам треба просто всім наговоритись,
Сказати найприємніші слова.
І добротою з ближнім поділитись,
Відкрити один одному дива…
Натішитись чи просто закохатись,
Бо мить одна змінити може все.
По-доброму з людьми поспілкуватись…
Нас невблаганно час кудись несе.
І завтра може просто не відбутись,
Когось поглине ця страшна війна…
І вже не буде сонечко світитись.
Така картина нині в нас сумна…
Тому любов’ю треба нам ділитись,
Віддати ніжність, ласку і тепло.
З любов’ю, щиро в очі подивитись,
Щоб все найкраще в серці ожило.
А час такий, що треба нам набутись,
Ніхто не знає, що нас далі жде…
Що може з нами вже за мить відбутись,
Куди нас доля завтра приведе…