Я думаю собі не раз й не два…
А на Землі порозумніють люди?
І як в них запрацює голова,
Чи мир і благодать у світі буде?
І день, і ніч ця думка в голові,
А відповідь ніяк не можу дати.
Ми нині більше мертві, як живі,
А що від мертвих і байдужих взяти?
Їм байдуже чи світло, чи пітьма,
Й однаковісінько, яка в нас мова…
Як не старайся, та усе дарма!
Їм і німими бути всім чудово!
Поміж людьми і єдності нема,
Бо хто куди, та всяк до влади преться…
Чи переможе в душах їх весна?
Прозріють люди? Чи то лиш здається?
В історію я рину світову,
Життя в нас стало краще й красивіше.
Та волю людство втратило живу…
Пройшли віки, а людство не мудріше.