Надія Красоткіна

А—Я

А що лишимо

Що лишимо ми, люди, після себе?
Бо ж ми не вічні на святій Землі.
Як і завжди синіти буде небо
І прилітати будуть журавлі…
І буде сад вишневий зацвітати,
Всміхатиметься квітами Земля,
А потім знову — листя опадати
І затихатимуть у смуткові поля…
Усе повториться, та нас уже не буде…
Поринемо у темінь назавжди…
Задумаймось, як ми живемо, люди,
Чого ми прагнемо і біжимо куди
Та заздримо усім несамовито,
Все тягнемо у нори, мов кроти…
І поглядаємо злостиво і сердито,
А в серденьку немає доброти…
Ми, як прийшли у світ цей зовсім голі,
Так і підемо… Там кишень нема.
Бо кожен з нас, немов билинка в полі,
А слід наш вкриє після нас зима
І що лишиться? Пам’ять? Та не вічна…
Початок і кінець в усьому є.
Та й пам’ять теж буває блискавична
Чи як веселка, що водичку п’є…
Проходить все: життя, фасон, рулади,
Що так лунали й тішили серця…
Були в житті у кожного принади,
Але усе підходить до кінця.
Тож з добротою в серденьку живімо,
Дивуймось світові, чарівності, красі…
Цей дивосвіт і всіх людей любімо
Та мудро жити намагаймось всі.
І будьмо добрі, людяні, сердечні,
Радіймо щастю жити на Землі…
Забудьмо про інтриги безконечні…
Живімо мирно, в радості й теплі.
Бо у людей життя лиш раз буває,
Тож не марнуймо його на пусте.
Хай сонечко у наших душах сяє —
Велике сонце, щире, золоте.

Пісня «А що лишимо». Слова: Надія Красоткіна. Музика: Сергій Овдієнко.
Відгуки
Коментарі Cackle